23 серпня 1917 року відбувся Х’юстонський бунт (також відомий як Camp Logan), у якому взяло участь 156 чорношкірих солдатів 3-го батальйону 24-го піхотного полку армії США. Бунт став одним із найтемніших розділів історії американських расових відносин. Він яскраво проілюстрував проблеми, з якими боролася нація на внутрішньому фронті під час Першої світової війни. Докладніше далі на houston-yes.com.
Передумови
Навесні 1917 року, незабаром після того як США оголосили війну Німеччині, військове відомство Штатів наказало спорудити два військові об’єкти в окрузі Гарріс. Національна гвардія штату Іллінойс мала тренуватися в таборі Camp Logan, що на північно-західній околиці Х’юстона. Табір був одним із 32 навчальних закладів у Штатах, зведених для пришвидшення військової підготовки.
Для охорони будівельного майданчика 3-му батальйону 24-го піхотного полку армії США наказали вирушити на 7 тижнів до Х’юстона. Усі військовослужбовці були чорношкірими на чолі із сімома білими офіцерами. Вони прибули до Х’юстона через три тижні після того, як в Іст-Сент-Луїсі (Іллінойс) сталася найжорстокіша расова війна, справжня різанина. Упродовж кількох днів банди білих бродили кварталами, без розбору б’ючи та вбиваючи темношкірих чоловіків, жінок і дітей.
Укладаючи угоду з федеральним урядом, офіційні особи Х’юстона пообіцяли, що тут не буде расових конфліктів. Начальник поліції Кларенс Брок навіть наказав своїм людям уникати використання терміну «негр» у зверненні до солдатів, хоча й цей наказ був проігнорований. Із перших хвилин після прибуття чорношкірий контингент усе ж зіткнувся з расовою дискримінацією. Хоча більшість чоловіків виросли на Півдні та були знайомі з утисками, але як військовослужбовці вони очікували на гідне ставлення.
Х’юстонські правоохоронці, кондуктори трамваїв і держпрацівники вважали присутність чорних солдатів загрозою расовій злагоді. Чимало мешканців розуміли, що якщо до темношкірих солдатів ставитимуться з повагою, то такого ж ставлення вимагатимуть і звичайні темношкірі жителі.
Чорношкірі військовослужбовці погодилися дотримуватися правових сегрегаційних обмежень, однак були обурені способами дотримання цих законів. Зокрема, їх обурювала вимога стояти в задній частині трамваїв, коли в «білій» секції були вільні місця. Обурювали воїнів і расистські образи від білих робітників табору Camp Logan.
Поліція регулярно переслідувала афроамериканців. Більшість чорношкірих х’юстонців мовчки терпіли знущання, однак була й частка тих, хто відкрито висловлював своє невдоволення.
Заколот
23 серпня 1917 року, приблизно опівдні, офіцер Лі Спаркс і його напарник Руфус Деніелс увійшли в будинок чорношкірої Сари Треверс, шукаючи чоловіка, якого звинуватили в грі в кості в провулку. Лі Спаркс, відомий своєю відвертою ненавистю до меншин, не знайшовши чоловіка, заарештував жінку й відмовив їй навіть у можливості одягнутися. Перед цим бідолашну лаяли та били, звинувачуючи в приховуванні втікача.
Рядовий Алонзо Едвардс, солдат 24-го піхотного полку, підійшов до офіцерів і запитав, чи може він надати жінці одяг. Офіцери негайно побили його зброєю та заарештували. Пізніше того ж дня темношкірий військовий поліцейський Чарльз Балтімор підійшов до офіцерів, щоби поставити під сумнів арешт свого підлеглого Едвардса. Поліціянти тричі вистрілили в Балтімора, загнали його в порожній будинок, а тоді доставили до поліцейського управління.
Незабаром Чарльза звільнили, однак до табору Camp Logan дійшла неправдива звістка про смерть Балтімора. Розлючена група солдатів завербувала інших у підрозділі, щоби разом помститися всім поліцейським Х’юстона, які завдали шкоди Чарльзу. Солдати розуміли, що якщо поліція змогла напасти на такого зразкового військовослужбовця, як Балтімор, то всі інші й поготів не застраховані від насильства.
Приблизно о 20:00 майор К. С. Сноу наказав сержантам зібрати всі гвинтівки та обшукати табір чорношкірих солдатів на наявність боєприпасів із надією придушити будь-яке насильство. Коли білі поліцейські наближалися до табору, чорношкірі солдати схопили рушниці й почали стрілянину по натовпу.
Білі офіцери не могли відновити порядок. Сержант 1-ї роти Віда Генрі повів понад 100 озброєних солдатів у напрямку в’язниці. У своєму двогодинному марші чорношкірі бунтівники вбили 15 білих мирних жителів, серед яких були 4 поліцейські. Крім того, вони серйозно поранили 12 осіб, один поліцейський згодом помер. Серед чорношкірих солдатів загинули 4, два з яких випадково застрелили свої ж.
Після того як солдати вбили капітана Джозефа Маттеса з Нацгвардії штату Іллінойс, прийнявши його за поліцейського, вони розійшлися під покровом темряви. Згодом сержант Віда Генрі наказав солдатам повернутися в табір, а сам вистрілив собі в скроню.
Суди й вироки
Зранку 24 серпня цивільна влада Х’юстона ввела комендантську годину. Наступного дня армія США відправила 3-й батальйон 24-го піхотного полку потягом до селища Коламбуса (Нью-Мексико). Там 7 заколотників погодилися дати свідчення проти інших в обмін на помилування.
У період із 1 листопада 1917-го по 26 березня 1918 року в місті Сан-Антоніо (Техас) армія США провела три військово-польові суди. Військові трибунали звинуватили 118 військовослужбовців 1-ї роти в участі в бунті, 110 з яких визнали винними. В умовах воєнного часу вироки були жорстокими.
19 повсталих солдатів повішали, а 63 отримали довічне ув’язнення у федеральній в’язниці. Одного визнали недієздатним. Постали перед судом і 2 білі офіцери, але їх звільнили. Нікого з білих цивільних не притягнули до суду. Поховали страчених у безіменних могилах, у які помістили пляшки з-під газованої води з написаними прізвищами всередині.
Через 100 років нащадки трьох повішених – Вільям Несбіт, Томас Коулман Гоукінс і Джессі Болл Мур – звернулися до уряду США з проханням про посмертне помилування їхніх родичів. Вважається, що деякі зі страчених зазнали серйозної несправедливості внаслідок неправильного розгляду військово-польовим судом. Петиції подали до Міністерства юстиції в жовтні 2016 року, наприкінці другого терміну президента Барака Обами. У березні чиновники відповіли, що Міністерство юстиції не займається посмертними помилуваннями.
Справа в тому, що не було переконливих доказів чи надійних свідчень того, що хтось із першої групи страчених (13 осіб) брав участь у заворушеннях. Проте було встановлено, що останні 6 страчених справді стріляли по цивільних.
Пам’ять
Через 7 років після інциденту Х’юстон отримав у власність землю Camp Logan і створив там Меморіальний парк у пам’ять про солдатів, які загинули під час Першої світової війни. Примітно, що в парку не згадані темношкірі солдати 24-го піхотного полку. Це виправили у 2017 році, коли група нащадків як солдатів, так і поліції Х’юстона організувала церемонію повторного освячення з нагоди 100-річчя від подій у Camp Logan.
Мер Х’юстона Сильвестр Тернер у своїй промові закликав людей будь-якого походження виступити проти ненависті та об’єднатися. Менш ніж через 24 години пам’ятник осквернили невідомі червоною фарбою. Один із найпохмуріших моментів історії міжрасових відносин Х’юстона знову зник у тіні невідомості.