Doris Miller: перший афроамериканець, нагороджений Воєнно-морським хрестом

Найбільше покликання — це бути справжньою людиною. Навіть не суттєво ким ти б не був за професією. Саме цей принцип продемонстрував своїм життям Доріс Міллер. Бувши простим коком, він зумів збити принаймні один ворожий літак та врятувати від неминучої смерті кількох своїх колег-моряків. Проживши коротке життя, Міллер зумів проявити героїзм та увіковічити своє ім’я. Далі про подвиг цієї простої та водночас феноменальної людини. Далі на houston-yes.com.

Кухня, футбол та справа життя

Народився Доріс у простій сім’ї фермерів Коннері та Генрієтти Міллерів. Сталася ця подія у містечку Вако, що в Техасі 12 жовтня 1919 року. У сім’ї Доріс був третім сином. Згодом у нього з’явився ще один братик. У юному віці хлопець був як і всі хлопчаки. Любив поганяти у футбол, пустував та допомагав родині по господарству. Міллер пішов до школи A. J. Moore у Вако. Вчився посередньо, зате добре грав у футбол. За чудову гру Доріса взяли у команду школи на позицію захисника. Цей кредит довіри він виправдав на всі сто. 

Став би хлопець відомим футболістом не тільки в Техасі, а й у всіх Сполучених Штатах. Та почалася Велика депресія. Щоб проіснувати та втриматися на плаву, юнак змушений був покинути школу. Разом і з нею — улюблену гру. Батько знайшов для Доріса роботу у невеликому ресторанчику в рідному місті Вако. Це була доленосна подія. Бо навіть попри те, що розпочав він роботу простим кухарчуком, вона йому припала до душі. 

Можливість простого і тимчасового підробітку переросла у справу всього життя. Доріс Міллер з великим задоволенням ішов на роботу зранку. Його сучасники згадували, що будь-яку навіть найбруднішу роботу на кухні ресторану він виконував з усмішкою на обличчі. Ця справа також допомогла пережити немаленькій сім’ї скрутні часи економічної кризи. 

Моряк Доррі 

За кілька тижнів до свого двадцятиліття Доріс Міллер записався до лав ВМС США. Сталося це на початку осені 1939 року. В цей час Гітлер вже окупував у Європі Польщу та шаленими темпами рухався далі. Передбачаючи можливу участь у війні, військове керівництво США оголосило велику кампанію з призову добровольців на військову службу. Юнак, як і багато його однолітків, прагнув більшого від життя. Тому перспектива служби в армії уявлялася як романтично-пригодницька подорож. 

З райдужними мріями Міллер поїхав до Далласу, де й записався на призовному пункті до війська. Доріс обрав військово-морські сили. Це у його уяві було найромантичніше місце служби. Але і попереднє захоплення кулінарією у нього не пройшло. Тож він зумів поєднати військову службу з кухнею. Після навчання в Норфолку, що в штаті Вірджинія, юнак був відряджений до проходження служби коком на великому есмінцеві “Західна Вірджинія”. І почалися звичайні зовсім не романтичні будні моряка-кока Доріса Міллера з позивним “Доррі”.

Між водою та полум’ям: фарт на Перл-Гарбор

7 грудня 1941 — одна з найтрагічніших дат в історії США. Саме в цей недільний день більшість моряків відпочивала. Так і Міллер, кий вже був підвищений до коменданта їдальні другого класу, спокійно зайнявся пранням. Саме в цей час японські винищувачі атакували американський флот на Перл-Гарбор. Перший авіаудар прийшовся саме по кораблю “Західна Вірджинія”, який стояв на якорі поблизу морської бази. На щастя, Доріс Міллер не був поранений. Та його друзям і колегам так не пощастило. Багато хто одразу загинув. Інші стікали кров’ю поранені. Серед них був і капітан корабля Марвін Шеґарт.

Міллер не розгубився. Він одразу почав допомагати евакуювати ранених. Власноруч виніс капітана до безпечного місця. Після цього сам відчайдух повернувся на палубу і став до гармати. До цього часу він навіть не мав уявлення як з нею поводитися. І не тому, що не цікавився зброєю. Просто в той час американське суспільство ще було дуже упереджене. Сегрегація була у розпалі. Тому чорношкірих моряків не допускали до такого роду занять. Однак у стресовій ситуації Доріс Міллер зумів зорієнтуватися у системі управління гарматою та відкрити вогонь по літаках, які зайшли на другий круг для бомбардування.

 Згодом у новинах напишуть, що Міллер зумів збити до п’яти ворожих літаків. Але офіційно підтверджено тільки один. Сам Міллер розповідав, що  точно збив одного бомбардувальника, за решту поручитися не зміг. Лінкор, на якому був Міллер, отримав два прямі влучання авіабомбами та 7 торпедних ударів. Корабель почав тонути, і Доріс Міллер змушений був його покинути. 

В результаті загинуло 106 членів екіпажу “Західної Вірджинії”. Серед них від отриманих ран помер і капітан Шеґарт. Корабель не потонув, але сів на мілину. Попри значні пошкодження лінкор відновили до 1944 року. Його символічно використали у битві, коли США воювали за Лейте, що на Філіппінах, та Японські острови Іодзіму й Окінаву.

За героїзм рядового Доріса Міллера військово-морське керівництво нагородило Хрестом ВМС. Церемонія проходила 27 травня 1942 року на відновленій базі Перл-Гарбор. Нагороду та відзнаку від ВМС йому особисто вручав Честер Німіц — тодішній командувач Тихоокеанського флоту США. Доріс Міллер став першим афроамериканцем, який був відзначений цією високою нагородою. 

Коли щастить не завжди

Після офіційних заходів Доррі дали відпустку. Він поїхав до рідного містечка Вако. Сім’я його зустріла як справжнього героя. Якби ж то вони знали, що це останнє їхнє побачення. Після кількаденного відпочинку Доріс Міллер повернувся на службу. Оскільки лінкор “Західна Вірджинія” ще не підняли та не відремонтували, то Міллер був приряджений на авіаносець “Ліском Бей”. 

Попри його статус першого афроамериканця, що отримав у нагороду військово-морський Хрест, Доріс продовжив службу як звичайний кок. На той час Сполучені Штати вступили вже у Другу світову війну як повноцінний учасник. Авіаносець, на якому служив Доррі, плавав у акваторії Тихого океану. Морські баталії відбувалися тут з перемінним успіхом.

Трагічного 24 листопада 1943 року відбулася битва біля островів Гілберта. Авіаносець Міллера був у складі групи, що брала участь у битві за Тараву. Його завданням була підтримка десантників, що штурмували острови. О 5 годині ранку “Ліском Бей” атакував підводний човен Японії. Торпеда поцілила у вантажний відсік, де знаходилися боєприпаси. Це спричинило значну детонацію. В результаті із 916 членів екіпажу 644 загинули. Сам авіаносець потонув за 23 хвилини, настільки важкими були ураження. Серед загиблих моряків був і Доріс Міллер. 

Вшанування пам’яті Доррі

Подвиг Доріса Міллера на флоті не забули. Його ім’я стало символом патріотизму для афроамериканців і активно використовувалося в пропаганді для вербування чорношкірих солдатів. На його честь назвали їдальню, казарму та міноносець. Есмінець “Міллер” став третім кораблем, який названий на честь афроамериканця. На 2026 рік заплановано будівництво авіаносця USS Doris Miller.

У рідному місті Доріса Міллера його ім’ям названо парк і кладовище. 2019 року у Вако встановили пам’ятник герою війни. У Х’юстоні та Філадельфії на його честь названо школи. У Лос-Анджелесі — відділення Ветеранів іноземних воєн. У Чикаго існує фонд Доріса Міллера, який відзначає всіх, хто зробив значний внесок у розвиток расового порозуміння.