27 листопада 1944 року командир Маркаріо Ґарсія та його військовий підрозділ потрапили під мінометний і кулеметний вогонь у німецькому Гюртгенському лісі. У невпинному шквалі нацистської атаки кількох американських солдатів вбили чи поранили. Сам Ґарсія отримав удар у плече, попри що самотужки продовжував запеклу боротьбу. Він перший мексиканський іммігрант у США, який отримав медаль Пошани – найвищу військову нагороду країни.
Однак навіть така незвичайна доблесть не стала гарантом його безпеки в державі, за яку герой ризикував життям. Відсутність американського громадянства нерідко ставала причиною дискримінації за ознакою етнічної приналежності. Саме тому, х’юстонець очолив латиноамериканський рух за громадянські права. Докладніше про його шлях читайте далі на houston-yes.com.
Складне дитинство
Маркаріо Ґарсія народився 20 січня 1920 року в мексиканському штаті Коауїла, що межує з Техасом. У 3-річному віці разом із сім’єю хлопчик переїхав до Техасу, де через два роки почав працювати на бавовняній фермі в передмісті Х’юстона Шугар-Ленд. Це один із багатьох районів країни, на вітринах якого регулярно вивішували таблички із застереженнями про «мексиканців» і «негрів», тож хлопчик вже змалку відчув утиски й приниження через своє походження. Робота стала на заваді отриманню освіти, тож Маркаріо закінчив лише початкову школу.
Військова служба
Після нападу японців на американські військово-морську та повітряну бази Перл-Гарбор у грудні 1941 року Ґарсія відчув обов’язок воювати за країну, яка стала його домом, хоч і вона не надто привітно його прийняла.
У 22-річному віці він приєднався до лав піхоти армії США. Після отримання кваліфікації стрільця, у роки Другої світової війни, новоспечений солдат потрапив на поле бою в Європі. Під час висадки в червні 1944 року в ході битви за Нормандію боєць отримав поранення. Чотири місяці він провів за відновленням, аби з новими силами долучитися до підрозділу, який активно просувався в напрямку Німеччини.
Легендарний бій
27 листопада 1944 року військовий проявив героїзм під час виконання обов’язків командира загону, коли його підрозділу доручили розправитися з двома німецькими кулеметними осередками. Ґарсія самотужки впорався з першим, однак отримав численні поранення. Він повернувся до своєї частини, де мав отримати медичну допомогу, але в цей час другий осередок ворога відкрив вогонь. Нехтуючи власною безпекою, Ґарсія пішов в атаку, вбив трьох німців та ще чотирьох узяв у полон.
Він продовжував боротьбу, поки ціль не була досягнута, і лише після цього дозволив евакуювати себе для надання медичної допомоги. Мужня поведінка та повне ігнорування особистої безпеки знищили дві локації перебування ворога та дозволили американській роті просунутися вперед.
Після підвищення до штаб-сержанта за неймовірну відвагу під вогнем Ґарсія повернувся на американську землю в лютому 1945 року. За сміливість героя нагородили медаллю Пошани – найвищою військовою нагородою США, що присвоюється федеральним урядом військовослужбовцям Збройних сил США за проявлену особисту мужність під час ведення бойових дій. Ґарсія – перший мексиканський іммігрант, який отримав медаль Пошани.
Крім того, він став володарем «Пурпурового серця» – військової нагороди США, яка вручається від імені президента країни всім американським військовослужбовцям, які загинули або були поранені внаслідок дій противника. Третя медаль, яку отримав Маркаріо, – «Бронзова Зірка» – четверта за значущістю нагорода в Збройних силах США. Він також отримав Mérito Militar, що є найвищою військовою відзнакою Мексики.
Жертва дискримінації
Ґарсія воював за Америку, проливав за неї кров, однак тоді існувало дві Америки. Перша прагнула відповідати ідеалу, що всі люди створені рівними; друга вважала, перефразовуючи Джорджа Орвелла, що «деякі люди рівніші за інших».
Невдовзі після отримання медалі Пошани Ґарсії відмовили в обслуговуванні в ресторані в техаському місті Річмонді через етнічну приналежність. Це спричинило бійку, під час якої власник ресторану побив військового бейсбольною битою. Нападник навіть подав на героя війни в суд, але звинувачення були зняті, коли національні ЗМІ розголосили правду про расистську атаку.
Газетний і радіокоментатор Уолтер Вінчелл подбав про те, щоби ця історія стала загальнонаціональною новиною. Згодом про інцидент поступово почали забувати, однак військові заслуги техасця спонукали біографів Ґарсії витратити 17 років на дослідження та написання деталей сутички.
У той же час патріотичні американці та ревні християни висловлювали своє невдоволення через те, що вони називали «імміграційною катастрофою». Чимало американців бажали депортації іммігрантів. Однак що, якби Ґарсію депортували? Скільки американців загинуло б у Гюртгенському лісі?
Лідер громадянських прав
Після служби Ґарсія отримав громадянство США 25 червня 1947 року, а в 1951-му – атестат середньої школи, після чого влаштувався радником в Адміністрацію у справах ветеранів, де пропрацював 25 років. У 1952 році ветеран одружився з жінкою на ім’я Алісія Реєс, у пари народилося троє дітей.
Для багатьох у латиноамериканському співтоваристві Ґарсія – символічна фігура, пов’язана з пробудженням того, що після Другої світової війни назвали латиноамериканським рухом за громадянські права. Х’юстон став епіцентром активістського руху. До слова, саме в Техасі народилася Ліга об’єднаних громадян Латинської Америки – найстаріша національна латиноамериканська організація за громадянські права.
Ґарсія продовжував бути лідером громадянських прав для своєї громади протягом усього життя. У листопаді 1963 року він став частиною групи латиноамериканських ветеранів і захисників громадянських прав на гала-концерті в Х’юстоні. Тоді президент США Джон Кеннеді відвідав місто, де його зустрів Ґарсія. Президент говорив про зовнішню політику США та Латинської Америки й важливість визнання іспаномовних організацій. А вже наступного дня главу держави вбили.
Смерть і визнання
Техаський герой помер 24 грудня 1972 року від травм, які раніше отримав в автомобільній аварії. Поховали Ґарсію з усіма військовими почестями на х’юстонському кладовищі Houston National Cemetery.
Аби вшанувати пам’ять воїна, влада Х’юстона назвала на честь нього середню школу та одну з вулиць. У 1983 році тодішній віцепрезидент США Джордж Буш освятив у Х’юстоні новостворений Центр військового резерву імені Маркаріо Ґарсії. У 1994 році середню школу в незалежному шкільному окрузі Форт-Бенд назвали також на честь Маркаріо.
У листопаді 2021 року на зовнішній стіні пожежної частини №20 у Х’юстоні відкрили стінопис із зображенням Ґарсії. Мурал присвятили до Дня ветеранів, адже ветеран Ґарсія має особливе значення не лише для латиноамериканської спільноти Х’юстона, а й для всіх ветеранів загалом.
Фреска є першою у своєму роді, інтегрованою в постійну колекцію мистецтв Х’юстона. Художники працювали над цим проєктом понад 2 роки, адже хотіли якомога краще вшанувати місцевого мексикансько-американського героя в регіоні, де так багато людей схожі на нього, зокрема через іспанську мову та мексиканське походження.